30.06.14 Благодарность и рассказ. «Чому допомогаю»

Сегодня хочется поблагодарить — и мы благодарим, — Олеся К-та, который достал 30 кровоостанавливающих бандажей — они уже в лагере А*.

Олесь из Луганской области. Мы попросили Олеся рассказать, написать, почему он помогает армии. Вышла чудесная статья о том, какие люди, почему, а главное, каким образом помогают армии через Army help.

Вот его текст.

Чому допомагаю.
Спочатку напишу, чому українською. Я всі тексти, що стосуються так званої «активності» пишу нею. Мабуть, тому що моя українська – це теж те, в що я свого часу вклав й досі вкладаю, це моє надбання останніх 8 років, особисте й свідоме досягнення, об’єкт любові. Як на це не дивись, але ми робимо українську справу, тому використовувати мову тут просто природньо.
— Допомагаю тому, що сам з Луганщини, там народився й виріс, мені болить те, що відбувається там, і думаю найбільш ефективна мова, яку там зрозуміють – мова дій і вчинків, особистих прикладів та історій успіху. Вважаю, що час слів практично вийшов, всі, кого можна було переконати словами чи інформацією, вже обрали шлях. Прийшов час дій. Тут маю щиро подякувати тим журналістам й людям, які ці приклади, дії й історії доносять.
— Тому, що ай-тішнік зі стажем. Маю досвід організації процесів, бачив як будуються різні види бізнесів, тож можу самостійно взяти якийсь напрям на себе, спробувати його тягнути й облегшити життя тим, на кого падає й так забагато. Зараз от намагаюсь налагодити поставку бандажів. Маю заробіток, який дозволяє щось робити без звертання до будь кого, вкладатися в якісь ідеї, проекти, дозволяє знову ж таки допомагати. Ай-тішнікі звісно різні, є колеги, які нещодавно на повному як то кажуть серйозі обговорювали комуналку й подорожчання електрики, поки я їм математично не довів, що завдяки курсу долара вони все одно в плюсах й що краще все таки їм залишити привілей жалітися пенсіонерам. Але мені звісно ближче ті колеги, хто перепрошує, що не може вкластися, бо вже віддав цього місяця багато, або ті, хто запропонував робити внески з кожної зарплати, коли я в своїй фірмі зробив об’яву, що можна допомагати так-то і так-то.
— Тому, що егоїстично потребую віри в людину взагалі. Певен що й Майдан на цій вірі тримався, бо без віри в людину не-тількі-споживаючу, що може не красти й не брехати — все це не мало б сенсу. Нащо щось було міняти, якщо не вірити в те, що прийдуть саме ці люди. А саме таких людей я маю щастя бачити або читати щодня, саме вони найперші, хто допомагає. Серед них мені легше, бо серед них здається, що вся наша цивілізація народилася не для того, щоб зжерти все, до чого може дотягнутися, а для чогось вищого. Ну щонайменше для того, щоб дати кожному можливість вирішувати – для чого вона тут. Накормити, напоїти, дати де жити й навчити заробляти й нехай собі вирішує.
— Тому що певен, що віддавати й ділитися – це теж ступінь розвитку й сила. Не той сильніший, хто може відібрати, а той, хто може забезпечити не тільки себе. Не той, хто краде ідеї, а той хто може творити й ділитися. Тому і насправді багатими й сильними вважаю тільки тих, хто може й хоче захистити й нагодувати. І робить це.
— Нарешті, я просто роблю хоч щось для того, щоб не читати суцільно-депресивні стрічки новин, після яких не бачиш виходу. Коли зробиш якусь хоч маленьку справу, особисто мені стає набагато легше, ще легше стає, коли почитаєш про те, скільки людей що робить, які перепони долаючи.
Поступово міцніє розуміння, що наша сила в нашій любові й доброті, в нашому розумі, в гідності й честі. Ми творимо те, що по той бік кордону(умовного чи реального) просто не можуть збагнути й зрозуміти, тому наша справа приречена на успіх.
Дякую всім небайдужим й діючим, створюючим й віддаючим, будуючим й годующим, даючим притулок й захищающим! Тобто — справжнім Українцям! (незалежно від національності)
Слава Україні!

 

Наши контакты:

Телефон: +380 (97) 158 24 63

E-mail: help-army@ukr.net

Номер карточки, на которую просим переводить помощь:  Приватбанк 5168 7572 4270 8875 (Геращенко Анна Юрьевна)